Через свою непоінформованість та оманливу віру у стереотипи, ВІЛ-позитивна Катерина втратила дитину. Вона прагнула довести усьому світові, що вона та її син здорові, і що ВІЛ -інфекція її не стосується.

Катерина почала курс антиретровірусної терапії (АРТ) лише через три роки після того, як їй був поставлений діагноз «ВІЛ». Сьогодні її стан здоров’я значно поліпшився. Вона продовжує успішну кар’єру та користується повагою у своїй громаді. Втім, шлях до цього для жінки не був простим – вона пройшла його лише після того, як втратила півторарічного сина та переборола своє власне небажання визнати те, що хвора на ВІЛ.

Катерина дізналася про те, що має ВІЛ, у віці тридцяти п’яти років, коли вдруге завагітніла. Вона не розуміла, яким чином інфікувалася: «Я не могла у це повірити. Моя перша дитина народилася абсолютно здоровою, а чоловік не впадає за іншими жінками», – такими були її перші думки, коли вона почула свій діагноз.

Жінка вирішила, що результат обстеження був помилковим, і що насправді у неї немає ВІЛ. Як і багато інших, вона і далі так вважала – адже була переконана, що ця недуга вражає лише наркозалежних і тих, хто займається сексом за винагороду; але ж це було не про неї.

«Після народження сина я продовжувала переконувати себе у тому, що ми обидва здорові», – каже Катерина. «Коли мені запропонували обстежити сина на ВІЛ, я рішуче сказала «ні»; коли лікар порекомендував мені АРТ, я також відмовилася. Але у підсумку я втратила свою дитину».

Катерина занурилася у глибоку депресію, а хвороба почала серйозно даватися взнаки. Вона говорила про своє небажання жити, про виснаженість і постійну кволість. Але попри все вперто продовжувала вважати, що не хвора на ВІЛ.

Однак її життя змінилося, коли вона познайомилась із Тетяною Безим’янною – соціальною працівницею проекту USAID «HealthLink», яка у складі місцевої ініціативної групи працює над втіленням одного з його компонентів під назвою «Прискорення сталої  відповіді на поширення епідемії ВІЛ/СНІД у Кіровоградській області».

Тетяна вперше побачила Катерину, коли та чекала на прийом до лікаря у місцевій клініці. «Я вже знала про її ВІЛ-позитивний статус», – каже соціальна працівниця. «Тож я запросила Катерину до свого кабінету, щоб обговорити всі питання, пов’язані з її здоров’ям, та розповісти їй про соціальну підтримку, яку надає наша організація пацієнтам із ВІЛ».

За спогадами Тетяни, коли Катерина дізналася про те, чому її запросили до кабінету, вона повелася агресивно. «Я попросила її дати мені 10 хвилин, аби пояснити мою позицію, проте вже за п’ять хвилин вона розплакалася та розповіла мені свою історію».

Жінки говорили про те, чому Катерина від самого початку відмовилася від АРТ і навіть тепер не приймає конче необхідні ліки – хоча достеменно знає про свій ВІЛ-позитивний статус. Катерина пояснювала, що хотіла довести всьому світові, що ані вона, ані її дитина нічим не відрізняються від інших.

Тетяна пригадує, як пояснювала Катерині, що якби вона почала лікування, то справді була б як усі інші – просто мала б хронічне захворювання, яке сьогодні піддається контролю протягом усього життя пацієнта.

Наступного дня вони разом пішли до лікарні для проведення необхідних обстежень, і Катерина почала курс АРТ. Сьогодні стан її здоров’я значно поліпшився. Жінка почувається здоровою та з оптимізмом дивиться у майбутнє. «Я щиро вдячна працівникам проекту USAID «HealthLink» і Тетяні за те, що врятували мені життя», – каже вона. «Нарешті я знову почала жити».

Минулого року в рамках заходів, які здійснюються за фінансової підтримки USAID, лише у Кіровоградській області 119 ВІЛ-позитивних пацієнтів розпочали лікування АРВ-терапією, тоді як загалом у 12 регіонах України кількість таких пацієнтів склала 4143.